Найбільшого галасу після формування нового уряду наробило призначення Дмитра Табачника В’ячеслав Кириленко на наступний день зареєстрував постанову про відправлення Табачника у відставку.

Студенти від Донецька до Львова почали новий навчальний тиждень, розклеївши на дошках оголошень своїх університетів плакати "Табачника геть!", в інтернеті запрацював офіційний сайт "АнтиТАБАЧНОЇ" кампанії (http://tabachnik.net.ua/), де, наприклад, можна переглянути фотографії заміського маєтку Дмитра Володимировича.

А представники команди Івана Вакарчука уже почали звільнятися з міністерства, наперед демонструючи повну незгоду з майбутніми рішеннями нового міністра. Зокрема, так вчинили Олександр Гребельник, перший заступник міністра освіти і науки, та Павло Полянський, заступник керівника МОН , який займався питаннями середньої освіти.

Та як би не подобався новий міністр патріотично налаштованій громадськості, навряд чи вдасться зняти Дмитра Табачника, не давши йому наламати дров. Освітній віз Табачника точно не поїде в тому проукраїнському напрямі, куди його скерував  Іван Вакарчук.

В кращому випадку він може завмерти на місці, в гіршому (чого й побоюються всі незгодні з новим призначенням у крісло керівника МОН) – новий фірман спустить віз з гори у зворотному напрямку, потрощивши колесами найбільш корисну реформу останніх років – впровадження незалежного тестування.

ЗНО: бути чи не бути?

Запровадження тестів для Івана Вакарчука – справа тривалої частини життя. Ще у 1992 році Львівський національний університет імені Івана Франка першим в Україні запустив тестову форму іспитів. У 2007 році, перебравшись з кабінету ректора у міністерське крісло, Вакарчук отримав шанс впровадити обов’язкове тестування для цілої України.

Суть реформи – простіше простого. Всі абітурієнти пишуть рівносильні тести. За їх складання отримують певну кількість балів, з якою і йдуть вступати до вищих навчальних закладів. Набрав багато балів — сміливо йдеш в Могилянку чи Університет Шевченка, найбільш авторитетні університети. Середньої кількості вистачить для вступу у хороші регіональні виші. Ну а з рівнем балів трохи більше 124 (це мінімум з яким можна вступати) абітурієнт змушений шукати місця, де є недобір студентів.

Реформа дає можливість з одним сертифікатом ЗНО подаватися у велику кількість ВНЗ, щоб потім можна було вибрати і економить час, який витрачали колись на ознайомлення з правилами вступу та написання вступних випробувань у кожному з омріяних університетів. Абітурієнтам до 2007 року було вкрай важко спрогнозувати свої шанси на вступ. Тепер кількість балів у сертифікаті вирішує все.

ЗНО добряче вдарило по корупції при вступі. Налагоджені колись схеми уже перестали діяти. Хоча й досі можна почути, що хтось запхав свою дитину в університет за гроші. Та значно більше вдячних відгуків батьків талановитих дітей з незаможних сімей, особливо у провінції, які колись й мріяти не насмілювались про навчання у престижних столичних університетах.

За ЗНО й соціологія. Рівень довіри українців до тестування зріс з 72%  у 2008-му – у перший рік, коли воно стало загальнообов’язковим, до 83% у 2009 році.

Вакарчук неодноразово наголошував, що зовнішнє тестування – не український винахід, воно проводиться у більшості провідних країн світу. Екс-міністр називав тестування "проривом в українській освіті та рішучим кроком до європейських стандартів поведінки і життя".

Прогноз дій Табачника: Нинішній міністр освіти проти запровадження обов’язкового зовнішнього тестування, про що він неодноразово висловлювався протягом останніх років. Табачник вважає систему незалежного оцінювання такою, що відучує дітей самостійно мислити. До того ж, на його думку, суттєво обмежуються права людей, які закінчили школу раніше, а зараз планують вступати до ВНЗ.

Підтримує нового очільника МОН і віце-прем’єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко. Він теж проти обов’язковості ЗНО. Новий гуманітарний віце-прем’єр заявив, що вже цього року поряд з тестами можуть бути відновлені і вступні іспити. А для тих, що вступатиме на контрактну, заочну чи дистанційну форму навчання тестування взагалі відмінять. Вони знову складатимуть іспити. Ті самі іспити, через недосконалість, несправедливість і корупційність яких і запровадили ЗНО.

На тестування 2010 року вже зареєструвалося майже 350 тисяч абітурієнтів, тож бажання міністра щось поміняти викличе обурення. А це не на руку ні абітурієнтам, ні уряду. Найбільш реальна реформа уже цієї вступної кампанії – скасування умови обов’язково складати ЗНО українською мовою. Семиноженко вже заявив, що "українцям потрібно дати право вибирати мову, якою здобувати освіту і складати іспити".

А от тестування-2011 під загрозою. Якщо політики виконають обіцянку і позбавлять ЗНО статусу обов’язкового і єдиного для вступу, втратиться будь-який сенс у проведенні цього заходу взагалі.

А зробити це не так вже й складно – обов’язковість ЗНО до цього часу законодавчо не закріплена, незважаючи на неодноразові спроби Івана Вакарчука унормувати це питання на законодавчому рівні.

Ще в березні 2009 року тепер вже екс-міністр вніс на розгляд парламенту зміни до закону "Про вищу освіту", який доповнювався одним єдиним пунктом – про прийом на навчання до ВНЗ на підставі ЗНО. Народні депутати не лише його провалили, давши тільки 222 голоси (не голосували регіонали, комуністи і литвинівці) , а й не дозволили скерувати його на повторне друге читання.

Через рік ситуація повторилася – 21 січня 2010 року за підтримку законопроекту висловилися 202 парламентарі. Хоча, як зазначав голова парламентського комітету з питань освіти та науки Володимир Полохало, розробка змін до закону проводилася на високому фаховому рівні – було залучено багато експертів і проведено 17 круглих столів.

Солов’їна – не єдина?

Одним з пріоритетів міністра Вакарчука був розвиток української мови в системі освіти. Більшою мірою це стосувалося вищої школи, де, приміром, з інженерно-технічних дисциплін лише кожен другий посібник написаний українською мовою.

За Вакарчука впродовж 2009 року кількість підручників державною мовою зросла на 22%. Володіння українською мовою екс-міністр вважає обов’язковою умовою для повноцінної інтеграції в українське суспільство.

До ЗНО міністерство надрукувало для випускників шкіл з мовами національних меншин двомовні словнички. При цьому для таких шкіл за кошти українського бюджету видали нові підручники, написані рідними мовами більшості учнів. Комісія у справах нацменшин ОБСЄ минулого року оцінила мовну політику Міністерства як таку, що відповідає міжнародним стандартам, а в окремих частинах перевищує їх.

Прогноз дій Табачника: новий міністр освіти і науки висловлюється проти українізації вищої школи і оцінює дії Вакарчука як намагання знищити якісну і незаідеологізовану освіту. Українська мова втратить статус обов’язкової на ЗНО. Сприяння поверненню російської у вищу освіту припинить формування української термінології, що активізувалося за попереднього міністра.

Можуть бути відмінені накази Кабміну про обов’язковий іспит з української мови за професійним спрямуванням при вступі в аспірантуру та на здобуття ступеня кандидат наук та інші проукраїнські ініціативи колишнього міністра.

Вища освіта: Назустріч світу

У сфері вищої освіти Вакарчук попрацював чи не найплідніше за всіх керівників МОН – він зробив справді багато, щоб студенти не просто протирали штани. Найголовніше – впровадження вільної траєкторії. Цьогорічні першокурсники самі зможуть обрати дисципліни для вивчення, які  їм до вподоби (25% з усіх предметів). Ще чверть запропонує університет, а половина залишається обов’язковою. Ще донедавна такого впливу на формування свого навчального розкладу у студентів не було.

Ще одна новація – можливість здобувати одночасно бакалаврський диплом за двома спеціальностями. Головне, щоб часу вистачило.

Міністерство ініціювало і ще одні зміни до закону "Про вищу освіту" в напрямі до прийнятої у всьому світі градації освітнього рівня випускників ВНЗ. Якщо Верховна Рада їх підтримає, з української освіти навіки пропаде зрозумілий лише на пострадянському просторі ступінь "спеціаліст".

Натомість діятиме триступенева система "бакалавр-магістр-доктор філософії (PhD)". Щоб українські дипломи стали зрозумілими Європі, Вакарчук запровадив додатки до диплома європейського зразка. Це документ, який "розшифровує" оцінки й кваліфікації, отримані в Україні для будь-якого університету Європи.

Запровадження автономії університетів дасть їм можливість самостійно розпоряджатися своїми фінансами, відкривати рахунки в банках та брати кредити, присуджувати наукові ступені.

Прогноз дій Табачника: міністр скептично налаштований щодо Болонської системи і не вважає її чимось корисним для України на даному етапі. Можливо, це якось вплине на видачу додатків до диплома європейського зразка.

Нова-стара історія

За Вакарчука було удосконалено навчальні програми з фізики, біології, інформатики та історії. Остання дисципліна суттєво поповнилася, зокрема, інформацією про Голодомор та діяльність ОУН-УПА. А це ті теми, які традиційно негативно сприймаються частиною українців.

На Вакарчука посипались звинувачення в націоналізмі та українізації. Однак міністр пояснював, що рішення про внесення змін в програму будь-якої дисципліни приймаються за результатами нарад провідних науковців та педагогів. В курс історії лише додали свіжих фактів, які були розсекречені з архіву СБУ.

Прогноз дій Табачника: програми знову будуть змінені. Новий міністр уже пообіцяв нові підручники, де, за словами доктора історичних наук (!), не буде "насаджуватися культ особистості великої нації, образ ворога з Росії та героїзація УПА".

Реформатор науки

Досягнення в розвитку науки на фоні успіхів в освіті видаються дещо меншими, але й тут є за що подякувати Вакарчуку. В Україні схвалено Державну програму розвитку нанотехнологій на 2010-2014 роки, що мало б дати поштовх для розвитку цієї перспективної галузі.

Україна приєдналася до науково-освітньої мережі УРАН, що відкрило українським вченим шлях до світових інформаційних ресурсів, бібліотек та наукових видавництв. Такого доступу у нас не було з часів незалежності. А відомо, що без обміну науковою інформацією неможливі великі відкриття.

Ідеалізувати персону Івана Вакарчука, звісно, не варто. Українській освіті й надалі потрібно рости й підтягуватися до європейських стандартів. У нашій країні працює понад 800 вишів і дуже сумнівно, що хоча б половина з них готує справді кваліфікованих спеціалістів.

Тим не менше, саме Вакарчук за часи незалежності зробив для цієї освіти найбільше. Такі системні і продумані реформи не вдавалися жодному попередньому міністру.

Реформатором може стати і Дмитро Табачник, але дуже хочеться, щоб ці реформи не були руйнуванням досягнень Вакарчука, а їх ефективним продовженням.

Мирослав Ганущак